ТІНЬ ЧАЕС
Чорнобиль. Чорно-бІль. Чорний - біль. Чорно-білі обличчя в дітей. Радіація, ця чорна міль, Вполювала вечерю – людей...
Так безшумно з'їдає життя І висмоктує соки із тіл... Нам буття – каяття й забуття, Нам буття – недопалений спів...
Двадцять років пройшло. Це вже строк... А було – дикий вибух пожеж. І четвертий енергоблок Радіацію вилив з мереж.
Чорне марево... Прип’ять горить, Як горить наше горе-життя. В той момент зупинилася мить – І рида через невороття.
Червонявим там смерть зацвіла І помітила лихом рій днів. Розповзлася ядуча імла Хворобливою хмарою див.
І в майбутньому бачиться сон: Ми – мутанти, знедолені, злі... Ми створили страшний полігон На своїй, Богом даній землі.
Ми живі. Ми не віримо снам. Хоч на їжу – на всю – заборона... Що залишимо в спадок синам? Чорний дріт із табличкою "Зона"?.. Оксана Рибась
З кожним роком, ми все далі віддаляємося від подій минулого, забуваючи про людей, яким ми повинні завдячувати своїм життям... Мова піде, про одну з найбільших проблем, яка спіткала Україну, її народ - вибух на 4 реакторі Чорнобильської атомної електро станції. Почну з загальної характеристики ЧАЕС: Чорнобильська АЕС розташована в Україні поблизу міста Прип'ять, за 18 кілометрів від міста Чорнобиль і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМК-1000 з електричною потужністю 1000 МВт кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України. Причини аварії такі: - реактор був неправильно спроектований і небезпечний;
- персонал не був проінформований про небезпеки;
- персонал допустив ряд помилок і неумисно порушив існуючі інструкції, частково через відсутність інформації про небезпеки реактора;
- відключення захисту або не вплинуло на розвиток аварії, або не суперечило нормативним документам.
О 1:23:50, 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася, при цьому загинула 1 людина — Валерій Ходимчук. По всій території ЧАЕС розпочалися пожежі. Всі залишки активної зони почалися плавитися, і розтікатися підреакторними приміщеннями. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин. В зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні реакції з виділенням тепла. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року мобілізацією ресурсів усього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів. Після вибуху на ЧАЕС утворилася радіоактивна хмара, яка накрила: Україну, Білорусь, Росію, Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію, Велику Британію та острів Мен. Евакуація насеоення з м.Прип'ять була запланована на 26 квітня, але вона була затримана за рішенням уряду СРСР та ЦК КПРС і почалася лише 27 квітня 1986 року в 14:00. Це було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув в напрямі Прип'яті, яка знаходилася за 4 кілометри від ЧАЕС. Сосновий бір, який знаходився між містом і ЧАЕС під дією радіації перетворився на «Рудий ліс». Сосна гине при дозі в 10 Гр, 50% летальність в людини наступає при дозі в 4 Гр. Щоб зменшити обсяг багажу, жителям сказали, що евакуація тимчасова (близько трьох днiв). В результаті чого в 30 кілометровій зоні і досі є особисті речі місцевих мешканців. Станом на 28 квітня евакуація Прип'яті була майже повністю завершена. Було евакуйовано більше 44,5 тисяч чоловік в Іванківський та Поліський райони, близько 1000 виїхало до родичів та знайомих в інші області. В Прип'яті залишилося близько 5000 осіб, для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до 2600 мкР/сек. Ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання. Перше повідомлення про аварію зробили 28 квітня по телебаченню. Уже в першій половині дня 26 квітня була сформована урядова комісія з розслідування причин аварії на чолі із заступником Голови Ради Міністрів СРСР Б. Щербиною. Окрім з’ясування причин вибуху, комісія мала визначити масштаб катастрофи, виробити та реалізувати заходи щодо локалізації та ліквідації її наслідків,щодо охорони здоров’я і надання всебічної допомоги населенню. Висновки,оцінки вчених та фахівців свідчили про надзвичайний характер аварії та серйозні медичні й екологічні її наслідки. О 20.00 26 квітня урядова комісія схвалила пропозиції щодо евакуації населення з Прип’яті та її проведення у строки. Місто розділили на 5 секторів. У кожному були призначені старші за евакуацію населення. У ніч з 26 на 27 квітня в районі аварії було направлено багато автобусів і вантажних автомобілів з Києва та області. О 13.10 по місцевому радіо передали повідомлення про евакуацію. До цього працівники штабу почали поквартирний обхід пояснюючи населенню ситуацію та порядок евакуації. Було рекомендовано зачинити вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності та документи. О 13.50 жителі були зосереджені біля під’їздів будинків, а з 14 години почали прибувати автобуси. Почалася евакуація. Близько 16.30 евакуація населення з міста була закінчена. Станом на 3 травня було евакуйовано населення 10-кілометрової зони. До 6 травня було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони. Шляхи руху колон евакуйованого населення визначалися намагалися зробити якомога безпечнішими, але вони були не завжди оптимальні. Населення Прип'яті під час евакуації отримали дози в 11-19 мЗв, це близько 52±19% від загального опромінення, яке вони отримали. На комісію, яка згадувалася, було покладено завдання, ліквідувати наслідки аварії. У 30-кілометрову зону навколо ЧАЕС стали прибувати фахівці, які відправлялися для проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові частини. Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986—1987 роках. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 400 000 чоловік. Ліквідаторами проводилися роботи, по запобіганню потрапляння речовин в грунт та воду. Почалися роботи з очищення території і поховання зруйнованого реактора. Довкола 4-го блоку був побудований бетонний «саркофаг» (об'єкт «Укриття»). Оскільки було вирішено запустити 1-й, 2-й і 3-й блок станції, радіоактивні уламки, розкидані територією АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. У приміщеннях перших трьох енергоблоків проводилася дезактивація. Будівництво саркофага було завершене в кінці листопада 1986 року. В жовтні 1986 року, після масштабних робіт з дезактивації території і споруди «саркофага», перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 року відновлена робота третього. У 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор був повністю виведений з експлуатації. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока. Внаслідок аварії на ЧАЕС в Україні постждало 3.2 млн.чол. Близько 76 тис. українців стали інвалідами. Ґрінпіс і міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 000 випадків вроджених патологій в новонароджених, 10 000 випадків раку щитовидної залози і очікується ще 50 тисяч. За даними організації Союз «Чорнобиль», з 600 000 ліквідаторів 10% померло і 165 000 стало інвалідами. Трагедія, яка трапилася на ЧАЕС, є значною для України, країна втраила тисячі і тисячі чоловіків, які повинні були жити. Саркофаг над ЧАЕС, 2003 р.
|